29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Більшовики вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції та героїзму, українцям вдалося завдати красноармійцям значних втрат і затримати наступ до настання темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили у бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Однак одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, що на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім і стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну, а бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, поки тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, щоб на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.