Беручи участь у роботі Сегменту високого рівня 40-ї сесії Ради ООН з прав людини, глава делегації України, Заступник Міністра закордонних справ Сергій Кислиця піддав критиці стан, в якому останнім часом перебуває РПЛ, що виявилася неспроможною попередити трагічні події у М’янмі, Сирії, Венесуелі, інших країнах на нашій планеті. Він наголосив на необхідності подолати прірву між Женевою, де засідає Рада ООН з прав людини, та Нью-Йорком, де працює Рада Безпеки ООН. Має бути відновлена цілісність системи Організації Об’єднаних Націй та природний зв’язок між усіма її ланками, відповідно до задуму засновників ООН, відзначив Сергій Кислиця.

Хоча Рада за понад 12 років свого існування й провела численні дебати та схвалила низку резолюцій, тема попередження порушень прав людини не посідає належного місця на її порядку денному. «Чи була миттєва реакція Ради на порушення прав людини у результаті іноземної агресії, як у випадку з Грузією у 2008 році чи з Україною у 2014?» – поставив риторичне запитання український дипломат.

Україна, яка вже шостий рік поспіль страждає від російської агресії, чиї громадяни на окупованих Росією територіях живуть в умовах страху, несвободи, репресій та грубих порушень їхніх прав, як ніколи потребує сильної та ефективної Ради ООН з прав людини.

«Нам необхідна Рада, спроможна стати безкомпромісною платформою для захисту прав людини українців на окупованих територіях Криму та Донбасу, для порятунку, політичних заручників кремлівського режиму,» - підкреслив Сергій Кислиця.

ВИСТУП

На Сегменті Високого рівня 40-ї регулярної сесії Ради ООН з прав людини 

Його Високоповажності

пана Сергія КИСЛИЦІ,

 Заступника Міністра закордонних справ України

(Женева, 27 лютого 2019)

Пане Голово,

Дозвольте мені привітати Вас на цій посаді і побажати всіляких успіхів у виконанні цих важливих обов’язків у 2019 році. Я також хочу передати слова підтримки від моєї країни Верховному Комісару ООН з прав людини Мішель Бачелет та висловити впевненість, що вона поставить всю свою мудрість та досвід на справу відстоювання прав людини.

Шановні делегати,

Я тримаю в руці Статут ООН – невелику книжечку, яка дала поколінням людей по всій планеті надію на світ, вільний від воєн, страждань, дискримінації та нужди.

Вона заклала три базові стовпи ООН: мир і безпеку, права людини та вільний розвиток.

У сьогоднішньому глобалізованому світі вони взаємопов’язані, як ніколи. Безпечний мир та безпека чи сталий розвиток практично неможливі у відриві від прав людини.

Тим не менш, зневага до прав людини, демократії та верховенства права, здається, стають негативною тенденцією у різних частинах світу, коли фобія прав людини розповсюджується по регіонах і навіть міжнародних організаціях.

Рада Європи – головна відправна точка прав людини на цьому континенті – переживає кризу. Вона прагне довести, що її цінності – не коштовності на продаж за дорогу ціну, що дорівнює внеску до бюджету РЄ одного з її членів.   

В ООН ми спостерігаємо постійні намагання перейти від дискусій на правозахисну проблематику до так званих «справжніх тем». В результаті спроби розглядати права людини у контексті миру й безпеки та розвитку часто отримують клеймо політизації.

Моя держава вже багато часу відстоює необхідність подолати роки байдужості та ігнорування правозахисного виміру питань безпеки. Необхідно перекинути місток через прірву, що існує між діяльністю у сфері побудови миру і безпеки в Нью-Йорку та забезпечення і захисту прав людини в Женеві.

Давайте пригадаємо історію правозахисного органу ООН.

Комісія ООН з прав людини, працелюбна донька Другої світової війни, народилася у 1946 р. і виросла, встановивши більшість стандартів у сфері прав людини, яких ми дотримуємося сьогодні. Коли дитина досягла свого найбільш продуктивного віку, батьки заявили: «тобі належить увесь світ» і відіслали її геть з Нью-Йорка до Женеви. Там дитина приєдналася до родини десятків інституцій та організацій, повільно досягла свого 60-літнього ювілею і, з діагнозом слабкості та неефективності, була змушена піти на пенсію.     

Потім, з ентузіазмом, сучасну їй заміну було зачато зусиллями найкращих дипломатів і правознавців ООН, котрі, як ми розуміємо сьогодні, поставили для неї надто високу планку своїх сподівань.  

Нова Рада страждає від відчуття непевності, відсутності безпеки та впевненості в собі, постійно перебуваючи під тиском своїх владолюбних батьків з Нью-Йорка.

То де ж ми сьогодні знаходимось?

У тій самій Женеві, далеко від Нью-Йорка, у тій самій будівлі, яку зараз піддають певній реконструкції. Ті самі члени родини, котрі, незважаючи на зміну імен, не міняють своїх звичок та традицій.

Сьогодні перед нами постає дилема: кинути наше власне дитя на поталу прийомної родини визнаних ООН правопорушників та злочинців чи бути відповідальними батьками і допомогти дитині досягти успіху.

Ми проти прийомної родини для цієї дитини, оскільки маємо звинувачувати за неефективність не Раду, ця вина лежить на всіх і кожному з нас, її батьків.

Пане Голово,

Ми розглядаємо превенцію як ключовий фактор посилення реагування з боку міжнародного співтовариства на загрози людській безпеці та правам людини, що постають перед нами сьогодні.

Хоча Рада й провела численні дебати та схвалила низку резолюцій на цю тему, запобігання порушенням прав людини не посідає належного йому місця серед наявного у РПЛ інструментарію.

І це сумно. Оглядаючись на нещодавню історію, ми можемо чітко побачити, що порушення прав людини часто слугували найголовнішим  пусковим механізмом для загрози миру, агресій та воєн.

Давайте запитаємо себе: що зробила Рада для запобігання трагічним подіям у М’янмі, Сирії, Венесуелі, в інших гарячих точках нашої  планети?

Чи була її реакція на порушення прав людини в результаті іноземної агресії (як у випадку з Грузією у 2008 році чи з Україною у 2014) достатньо адекватною і цілеспрямованою, щоб зупинити ці порушення? Відповідь: ні, не була.

Натомість ми спостерігаємо розпилення уваги, академічні дебати, повтори – рік у рік – тих самих ритуалів з прийняття рішень. Як останній мазок у цій картині ми бачимо країни, що покидають Раду з прав людини.

Як довго ще ми маємо толерувати триваючу безкарність за грубі порушення прав людини та міжнародне право? Якщо цим ми платимо за щось більш цінне, ніж людське життя, то що це має бути таке?

Мої співвітчизники в Криму і на Донбасі вже довгий час страждають від цілого спектру таких порушень прав людини.

Свідчення очевидців і правозахисних груп підтверджують – окупаційний режим будує систему репресій і створює клімат страху, в якому можуть переслідувати будь-кого, щойно сприйнявши його за опонента. Мішенню є кримські татари, українці, громадські активісти, журналісти, блогери, члени релігійних громад. Будь-які спроби незгоди з окупантами або їх критики стримуються, придушуються і тих, хто до них вдається, змушують замовкнути.   

Не дивно, що діяльність Моніторингової місії ООН з прав людини різко обмежується на окупованих територіях Донбасу. Місії повністю відмовлено у доступі до Криму.

Україна потребує сильної та ефективної Ради з прав людини.

Ми зобов'язуємося і далі підтримувати її, невпинно працюючи над її реформуванням. Над реальною реформою та якісною зміною. Не такою, що протягом вже майже 30 років безкінечно триває за океаном.

Нам необхідна Рада, спроможна стати безкомпромісною платформою для захисту прав людини українців, які страждають від російської  окупації в Криму та на Донбасі. Для порятунку українців, які стали політичними заручниками, позбавленими свободи націоналістичним режимом у Кремлі.

Ми потребуємо Ради, яка може запобігти майбутнім людським трагедіям.

Шановні делегати,

Пане Президенте,

Завершуючи, хотів би наголосити на рішучій налаштованості України захищати права людини всіх її громадян. Ми також посилимо наголос на забезпеченні поваги до прав українців, які вирішили жити, навчатися чи працювати за кордоном, і вимагатимемо негайного реагування на порушення їхніх прав.

У тому ж руслі ми працюватимемо разом з іншими урядами заради того, щоб права іноземців, які проживають в Україні чи відвідують її, були захищені від будь-яких порушень.  

Дякую.