18 травня – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та 75-ї річниці депортації кримських татар.

Друга світова війна – одна з найкривавіших віх в історії людства, в ході якої загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 млн. осіб.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, яка забрала життя кожного п'ятого українця! Більшість території країни перетворилася на руїни і попелища.

Уже через кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована, а мільйони людей опинилися в окупації. В розорених та зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися старі, матері та жінки з дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали важкі випробування як у роки війни – від нацистської окупаційної влади, так і в повоєнні роки – вже від «своєї» радянської влади.

Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова розпочалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня того ж року. Ще до завершення боїв, 22 квітня 1944 року в доповідній записці на ім'я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. А 10 травня 1944 року Берія в листі Сталіну повторив попередній докір, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» і «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі було сформульовано пропозицію виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

Саме 18 травня 1944 року у третій годині ранку почалася операція з депортації кримських татар з Кримського півострова.

Офіційною підставою для депортації стала секретна Постанова Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року № 5859 «Про кримських татар», в якій кримським татарам інкримінувалася масова зрада та масовий колабораціонізм, «виявлені» під час окупації Криму гітлерівськими військами.

На збори депортованим виділялося від декількох хвилин до півгодини. Дозволялося брати з собою тільки особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на сім'ю. В реальності ж людям вдавалося зібрати в середньому по 20-30 кг речей і продуктів на сім'ю, а практично все майно залишалося і було конфісковано на користь радянської держави. Зафіксовані численні випадки мародерства.

Головна хвиля депортації тривала усього три дні з 18 по 20 травня 1944 року. Однак, їх вистачило, щоб позбавити понад 180 тис. осіб їхньої Батьківщини і виселити кримських татар у різні куточки СРСР.

За даними Українського інституту національної пам'яті, всього з Криму було виселено 191 тис. 44 людини (по татарським джерел - 228 тис. 500 осіб):

-        на Урал і в Костромську область – 9 тис. 262 особи;

-        в Пермський край – 13 тис. 875 осіб;

-        в Казахстан – 2 тис. 426 осіб;

-        в Узбекистан – 151 тис. 529 осіб.

Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня 1944 року кримськотатарських юнаків було направлено в розпорядження Головного управління формування резервів у Казахстані, Куйбишеві та Рибінську, а ще 5 тис. кримських татар – заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь».

Ще 5 тис. 989 осіб, звинувачених у співпраці з німцями та іншими «антирадянськими елементами» були заарештовані під час депортації та спрямовані в ГУЛАГ. Їх надалі не враховували ні в яких спільних зведеннях депортованих.

З 9тис. 262 осіб, засланих на Урал, 8 тис. 995 – були військовослужбовцями, тільки-тільки демобілізованих з лав Радянської армії.

Протягом 1945-1946 років вони були заслані в трудові табори Сибіру та Уралу. І лише у 1953 році їм було дозволено возз'єднатися з сім'ями на засланні.

Такою була дяка радянської влади героям, які віддавали свої кров та життя задля захисту держави! Така ж доля спіткала й двічі Героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана, йому, як і іншим героям-орденоносцям, також не дозволили повернутися до Криму.

До Криму ж у повоєнні роки заселяли вихідців з Росії та інших республік СРСР.

Більшість депортованих померло протягом перших півтора роки депортації. Так, до початку 60-х років ХХ століття з життя пішло 46% усього кримськотатарського народу, серед яких половина – це діти та підлітки.

Постанова радянського уряду від 8 січня 1945 року «Про правовий статус спецпоселенців» тільки закріпила жорсткий контроль над життям тих кримських татар, що вижили при переселенні. Так, в постанові зазначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мають права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, а глави сімей повинні щомісяця реєструватися в міліції, а про будь-які зміни в сім'ях потрібно було повідомляти міліцію в триденний термін.

Звичайним явищем стали втечі з місць заслання. Особливого масштабу вони набули в 1948 році, коли втікло 8 тис. 692 кримських спецпоселенців. Уже 21 лютого 1948 року спеціальною постановою «Про заслання, висилки і спецпоселення» уряд СРСР зобов'язав Міністерство внутрішніх справ встановити режим повного припинення втеч.

Депортація кримських татар, яка розпочалася 18 травня 1944 року – один з найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму, скоєних ним під час Другої світової війни. Більше 20 років радянська влада повністю заперечували злочинний характер своїх дій.

Лише у квітня 1956 року виселені з Криму кримські татари були звільнені з спецпоселень, але без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна.

Тоді ж у 1956 році, після проголошення Автономної Республіки Крим у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки (1954 рік), був виданий указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на Батьківщину. А у постанові Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1956 року «Про розселення татар, німців, греків, болгар і вірмен, які раніше жили на території Кримської області і поверталися з місць поселення», відзначалася неприпустимість повернення кримських татар до Криму, а також «недоцільність» розселення їх в Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.

У 1967 році Верховна Рада СРСР визнав необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися в Крим.

Лише в 1989 році радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною. Що дозволило кримським татарам повернутися на Батьківщину!

Масове повернення кримських татар на історичну батьківщину розпочалося лише на початку 90-х років ХХ століття.

Здавалося – назавжди ... Однак, через 70 років після тієї страшної депортації у зв'язку з окупацією Криму Російською Федерацією кримські татари знову опинилися під загрозою виселення. Систематичний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація переслідувань кримських татар та їх органів (Меджліс і Курултай) з боку державних органів Російської Федерації є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.