Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року № 431/2007, з метою віддати данину пам'яті жертвам політичних репресій, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, а також відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства, кривава ніч з 19 на 20 травня 1938 року, коли в київських тюрмах НКВС було розстріляно 563 людини, була затверджена як «День пам'яті жертв політичних репресій», який відзначається щороку у третю неділю травня.

Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, яка була розгорнута в СРСР в період 1937-1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР та особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору як в Україні, так і в інших союзних республіках, стало знищення політичної, культурної та наукової еліти, деформація суспільних зв'язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій і денаціоналізація.

Масові репресивні операції 1937-1938 рр. за задумом Сталіна повинні були завершити 20-річну боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, затвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору стала теза Сталіна про загострення класової боротьби по мірі успіхів соціалістичного будівництва.

На сьогодні незаперечним історичним фактом є те, що в період Великого терору було репресовано близько 3% населення СРСР, з них за політичними мотивами - близько 2,5 млн. осіб.

Всього в СРСР до вищої міри покарання в 1937-1938 рр. без суду було засуджено 681 тис. 692 людини, а ще понад 1 млн. 700 тис. осіб - відправлено в табори.

2 липня 1937 г. почалася одна з найжахливіших сторінок української історії та історії інших радянських республік - «єжовська чистка» - знищення всіх, хто, з тих чи інших причин, заважав «будувати комунізм».

У цей день Політбюро ЦК ВКП(б) прийнято постанову ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи». Однак, багато істориків вважають офіційним днем початку Великого терору 30 липня 1937 року, коли був виданий оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів».

Ще до початку дії наказу № 00447 особливу увагу було звернуто на «чистку» партійних рядів та органів безпеки, що повинно було забезпечити в подальшому беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже в червні 1937 року розпочалися масові арешти.

Ці постанови (обґрунтував нарком НКВС М.Єжов, а поправки вносив сам Сталін) створили позасудові органи – «трійки», існування яких повністю суперечило радянському законодавству, в тому числі, Конституції 1936 року, а також визначили кількість та соціальний статус осіб, що підлягають розстрілу або засланню до таборів. До складу таких «трійок» зазвичай входили начальник обласного НКВС (голова), обласний прокурор і перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б).

У кожну республіку, область, район були направлені ліміти на репресування за першої (розстріл) і другий (ув’язнення у таборах ГУЛАГу) категоріям у співвідношенні 3 до 1.

У Москву полетіли звіти про виконання та перевиконання таких кривавих лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання (!) з їх перевиконання, посипалися прохання та вимоги про їх збільшення (особливо першої категорії). І Москва їх задовольняла!

Якщо первинний ліміт для УРСР по першій категорії склав 26 тис.150 осіб, то в січні 1938 року він був збільшений до 83 тис. 122 осіб.

Дії «трійок» поширювалися на всі категорії населення. Під репресії потрапили: «кулаки» (міцні господарі-селяни), «кримінальні елементи», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шпигуни», «троцькісти», «диверсанти», «шкідники» та «буржуазні націоналісти», - тобто будь-який житель СРСР.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) або оскарження вироку. У 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу до підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП(б). Слідчі психологічними знущаннями та тортурами «вибивали» із заарештованих потрібні їм визнання. Випадки неправомірного засудження вважалися цілком допустимими та виправдовувалися прислів'ям «ліс рубають - тріски летять».

Сталінський режим нищив Україну з особливою ретельністю і масштабністю. На українській землі здійснювалося планомірне знищення українського народу та його національної свідомості. В період 1937-1938 рр. більше 2 млн. 800 тис. чоловік стали жертвами розкуркулення (знищення міцних селянських господарств) та вислання з України, яка тривала аж до 1951 року.

У криваву лавину репресивної машини потрапили: українське (і не тільки) селянство - першооснова нації, хранителі національних традицій, інтелектуальна та культурна еліта, духовенство. Всі ті, хто, за визначенням Сталіна, «не заслуговували на довіру».

Від загальної кількості заарештованих протягом 1937 роки українці становили 53% (84 тис. 944 людини), поляки - 18,8%, німці - 10,2%, росіяни - 8%, євреї - 2,5%.

За соціальним складом всього було репресовано більше 70 тис. селян (71 тис. 452 людини, 44,8% від загальної кількості заарештованих). На другому місці інтелігенція та службовці - 68 тис. 87 осіб (42,7%). Робочих було репресовано 2 тис. 519 осіб (1,6%), військовослужбовців - 1 тис. 873 особи (1,2%).

За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, були засуджені 198 тис. 918 осіб, з яких близько двох третин вироків - розстріл. Решта були відправлені до в'язниць і таборів ГУЛАГу (інші міри покарання охоплювали менше 1% засуджених, а звільнено було лише 0,3% осіб).

У 1937 році мальовнича околиця столиці України - Биківнянський ліс - перетворився в одне з найбільших на території України місць поховання жертв сталінських репресій. Майже щоночі сюди звозили тіла розстріляних в київських тюрмах НКВС.

Кількість похованих у Биківнянському лісі досі точно не встановлено. На думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тис. осіб. Наразі встановлено імена лише 19 тисяч розстріляних, серед яких: письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Василь Липківський і сотні інших.

Місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937-1938 рр. в Україні є в кожному великому місті: Рутченково поле (м.Донецьк), район Парку культури і відпочинку (м.Вінниця), П'ятихатки (м.Харків), Католицьке кладовище (м.Умань), Єврейське кладовище (м.Черкаси), село Халявин (Чернігівська обл.), друге християнське кладовище (м.Одеса), 9-й кілометр Запорізького шосе (р.Дніпро), урочище Дем'янів лаз (м.Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська обл.), Тюрма на Лонцького (м.Львів) та інші.

Великий терор згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва 17 листопада 1938 року, коли ЦК ВКП(б) та Раднарком СРСР прийняли постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і виробниче слідство», яким «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» і відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Однак реабілітаційні процеси другої половини 1950-х - початку 1960-х років носили обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, так і не отримали повного відновлення в правах.

Справжня реабілітація, засуджених сталінським режимом у 30-ті роки ХХ століття (і пізніше) почалася лише після розпаду СРСР та отримання Україною незалежності.